Цього тижня виповнилося б 103 роки з дня народження Анатолія Івановича Тріщинського.

Цього тижня виповнилося б 103 роки з дня народження Анатолія Івановича Тріщинського (1923–2009) — видатного вченого та анестезіолога, громадського діяча, засновника анестезіологічної служби в Україні, першого завідувача кафедри анестезіології та реаніматології Київського інституту удосконалення лікарів (нині — кафедра анестезіології та інтенсивної терапії з курсом дитячої анестезіології).

Є люди, які не просто опановують професію — вони створюють цілу епоху. Саме таким був професор Анатолій Іванович Тріщинський — лікар, учений, педагог і людина, яка фактично стояла біля витоків української анестезіології.
Сьогодні анестезіологія здається невід’ємною частиною медицини. Але був час, коли операції проводилися з величезним ризиком для життя, а сама спеціальність лише народжувалася.

Саме Анатолій Тріщинський разом із Миколою Амосовим закладав фундамент того, що згодом стало сучасною службою анестезіології та інтенсивної терапії в Україні.
Його шлях був непростим. Дитинство, затьмарене Голодомором. Війна. Виснажлива праця. І водночас — феноменальна наполегливість, жага до знань та виняткова відповідальність перед пацієнтами. Він міг годинами боротися за життя людини, не припиняючи лікування, доки не досягав результату.

Професор Тріщинський був не лише блискучим клініцистом, а й справжнім архітектором медичної системи: створив першу кафедру анестезіології-реаніматології в Україні, організував професійне товариство анестезіологів, започаткував науковий журнал, розробляв стандарти післядипломної освіти та виховав тисячі лікарів.

Його лекції переписували від руки й передавали один одному, як безцінний скарб. Його знання вражали колег у різних країнах світу. А головне — за всіма титулами й нагородами стояла людина, яка щиро любила медицину та своїх пацієнтів.

Понад 6000 лікарів пройшли навчання під його керівництвом. Фактично кожен український анестезіолог є учнем школи Тріщинського.

Його життєвий девіз — «Aliis inserviendo ipse consumor» («Світячи іншим — згораю сам») — став відображенням усього його життя.

Пам’ять про таких людей — це не лише сторінка історії медицини.
Це приклад того, як одна особистість здатна змінити цілу галузь і врятувати тисячі життів.