Історія розвитку кафедри розпочалася з 1921 р., коли була організована кафедра мікробіології та лабораторної діагностики, яка проводила підготовку лікарів - клінічних лаборантів. З 1932 року, коли почали проходити спеціалізацію, головним чином, лікарі - мікробіологи, назву було змінено на «кафедра мікробіології». Її засновником і першим завідуючим став доктор медичних наук, професор М. Г. Беньяш, який очолював кафедру до 1941 року.
Беньяш Мойсей Григорович у 1892 р. закінчив Бердянську чоловічу гімназію. У 1911 році захистив дисертацію «Кислотна аглютинація бактерій». Працював лікарем. З 1918 р. працював викладачем, з 1921 р. — керівником кафедри бактеріології, з 1932 по 1941 р. — завідувачем кафедри мікробіології Київського інституту вдосконалення лікарів, консультантом лабораторії Київської центральної робочої поліклініки. Проводив наукові дослідження з бактеріології і серології. Під час нацистської окупації Києва загинув у Бабиному Яру.
У довоєнний період випуск слухачів за рік становив, в середньому, 30–40 чоловік за умови шестимісячних циклів спеціалізації. В цей час на кафедрі працювали такі кваліфіковані спеціалісти, як другий професор кафедри, доктор медичних наук Г. С. Барг, доценти Б. Я. Ельберт (1932–1938) та С. І. Фельдман (1938–1941). Розміщувалась кафедра в основному корпусі Інституту удосконалення лікарів ім. Семашко М.О. в окремому флігелі (вул. Саксаганського, 75), займаючи 6 учбових кімнат і декілька підсобних приміщень.
Вулиця Саксаганського 75, м. Київ, 1935 рік
Після звільнення Києва у 1944 р. кафедра відновила свою діяльність під керівництвом (до 1953 р.) дійсного члена АН України професора В. Г. Дроботько (1885–1966), відомого мікробіолога, який розробив положення про суть дисоціації мікроорганізмів.
Науковий здобуток Віктора Григоровича Дроботька:
- 100 наукових праць з питань мікробіології риносклероми, кишкових інфекцій, харчових отруєнь, туберкульозу тощо;
- наукові дослідження у напрямку вивчення антибіотиків із вищих рослин;
- автор антимікробного препарату — іманін;
- започаткував новий напрямок — мікотоксикологія.
Мав 150 опублікованих праць, серед яких: «М'ясні отруєння» (1934), монографія «Мікробіологія. Популярні нариси» (1936), «Сучасна хіміотерапія інфекційних хвороб» (1946), «Мікроби, їхня корисна і шкідлива роль» (1947).
У 1953 – 1963 роках кафедру мікробіології очолював доктор медичних наук, професор Сергій Сергійович Речменський – відомий спеціаліст з аеромікробіології.
Науковий напрям: експериментальна аеромікробіоло-гія, біоаеродисперсні системи. Розробив високо ефективний прилад для аспіраційного відбору зразків повітря (апарат Речменського) з функцією додаткової адсорбції мікроорганізмів на дрібних краплинах рідини, що забезпечує максимальне уловлювання бактерій з повітря.
З 1963 по 1975 рік кафедру мікробіології очолював доцент Федір Дмитрович Повелиця.
У 1938 р. закінчив Харківський медичний інститут. У 1950 р. захистив кандидатську дисертацію «Опыт химиотерапии экспериментального бруцеллеза пиоцианом и саназином». Автор 22 наукових праць. Науковий напрям: антибіотичні властивості бактеріальних пігментів, інфекційний гепатит, кишкові інфекції, грибкові захворювання, бактеріоцини. Декан санітарно-гігієнічного факультету (1967–1969). Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями.
З 1976 р. Кафедру мікробіології очолив Лауреат державної премії СРСР, доктор медичних наук професор В. О. Знаменський.
Володимир Олексійович Знаменський народився в Києві. У 1953 році закінчив Військово-медичну академію імені С. М. Кірова в Ленінграді, йому було присвоєне військове звання лейтенанта медичної служби.
З метою визначення етіології далекосхідної скарлатиноподібної лихоманки (ДСЛ), нехтуючи небезпекою, здійснив самозараження.
У період 1953 – 1968 рр. В. О. Знаменський працював військово-морським лікарем на Далекому Сході. Служив військовим лікарем у медичних установах Далекосхідного військового медичного округу, Тихоокеанського флоту.
В той час далекосхідна скарлатиноподібна лихоманка була ще невідома. Перші випадки були зареєстровані серед військовослужбовців Тихоокеанського флоту. Захворювання проявлялось у вигляді мезентеріального лімфаденіту (який за симптомами збігається з апендицитом), хронічними кишковими розладами та тяжкою септицемією, часто супроводжувалося серйозними ускладненнями, включно до летальних наслідків. Спостерігалися епідемічні спалахи. Під час першого з таких спалахів протягом тридцяти днів захворіло кілька сотень людей. Не знаючи причини хвороби, неможливо було розробити систему профілактичних та протиепідемічних заходів, діагностики та лікування.
В. О. Знаменський вирішив будь-що знайти збудника таємничого захворювання. Почав він з аналізу наявних гіпотез і теорій, зіставив ці дані з епідеміологічними особливостями інфекції серед військовослужбовців Тихоокеанського флоту. Звертала на себе увагу сезонність появи хвороби - спалахи спостерігалися навесні.
У 1964 році в Москві лікар Г. В. Ющенко виділила Yersinia pseudotuberculosis від хворого з діагнозом «гострий апендицит».
У травні 1965 р. В. О. Знаменський та його колеги також ізолювали з апендиксу, що був видалений у хворого з клінічною картиною апендициту, культуру Yersinia pseudotuberculosis. Це дало можливість пов’язати ДСЛ з Yersinia pseudotuberculosis. Для остаточних висновків бракувало достовірного підтвердження здатності Y. pseudotuberculosis викликати захворювання на далекосхідну скарлатиноподібну лихоманку. В. О. Знаменський вирішив, що найбільш надійним доказом патогенних здібностей Y. pseudotuberculosis буде постановка біологічного експерименту, зараження культурою Y. pseudotuberculosis живого організму. Він вирішує поставити дослід на собі. Зібравши матеріали своїх досліджень, культури бактерій, ізольовані від хворих на ДСЛ та сироватки крові перехворівших, В. О. Знаменський вирушив до Ленінградської Військово-медичної академії.
В ніч з 2 на 3 січня 1966 року В. О. Знаменський розбив одну з ампул з культурою бактерій, розчинив вміст в половині склянки води і випив 300 міліонів мікробних клітин Y. pseudotuberculosis. Ніяких ознак захворювання не з’явилося. Через добу В. О. Знаменський знову прийняв культуру Y. pseudotuberculosis, збільшивши дозування до 500 млн. мікробних клітин. І знову ніяких ознак. Через 4 дні востаннє прийняв культуру. Кількість мікробних клітин на цей раз було 100 млн. Незважаючи на значно меншу кількість бактерій, на цей раз розвинулось захворювання. Перші ознаки (різкий озноб, нудота, головний біль, ломота у всьому тілі, висока температура) з’явилися через декілька годин. На ранок почав непокоїти ниючий біль в правому підребер’ї. Стан хворого різко погіршився. Лікувати себе він не давав до тих пір, поки повністю не проявилась клінічна картина захворювання і не були проведені всі необхідні лабораторні та клінічні дослідження. І тільки тоді, коли ніхто більше не міг ручатися за благополучне закінчення експерименту, його змусили лікуватися.
Так самовіддано було доведено етіологічне значення Y. pseudotuberculosis щодо ДСЛ.
17 червня 1968 на засіданні Вченої ради Військово-медичної ордена Леніна Червонопрапорної академії імені С. М. Кірова відбувся захист дисертації В. О. Знаменського на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук. Дисертація називалася «До питання щодо етіології далекосхідної скарлатиноподібної лихоманки». Вчена рада академії, з огляду на важливість наукового відкриття і його велику практичну значимість, прийняла рішення присудити здобувачеві науковий ступінь доктора медичних наук.
Окрім здобутків у вивченні псевдотуберкульозу, за що у складі групи вчених отримав 1989 року Державну премію СРСР у галузі науки і техніки з формулюванням «за впровадження в практику нових методів діагностики, профілактики і лікування псевдотуберкульозу», досяг успіхів в інших напрямках інфектології, мікробіології. Мав декілька патентів, серед яких на спосіб лікування ангіни, опікових ран, гнійних ран, гнійно-септичних захворювань, моделювання холецистопанкреатиту, індивідуальний пристрій для знезараження води, поживне середовище для вивчення чутливості мікроорганізмів до хіміопрепаратів, визначення окислення-ферментації мікроорганізмами вуглеводнів. Зробив великий внесок до розробки двох медичних препаратів — сорбентів імосгенту і ентеросгелю. Автор 176 наукових праць, у т. ч. 3 монографій, 3 навчальних посібників. Під його керівництвом виконані 1 докторська та 9 кандидатських дисертацій. Засновник наукової школи: «Принципи коригування нормальної мікрофлори організму».
В 1985 році Наказом № 822 МОЗ СРСР була створена кафедра вірусології в складі Київського інституту удосконалення лікарів (КІУЛ). Це була друга в СРСР, а нині - єдина в Україні кафедра, для підготовки медичних кадрів за фахом «Вірусологія». Свою навчально-педагогічну діяльність кафедра розпочала 12 вересня 1985 року циклом тематичного удосконалення (ТУ) «Ентеровірусні інфекції» для лікарів-вірусологів, які прибули з 5 республік СРСР.
Засновником і першим завідувачем кафедри вірусології став доктор медичних наук, професор, академік АН ВШ України, заслужений діяч науки і техніки, ректор КІУЛ Гирін Віталій Миколайович.
Професор Гирін В.М.
(перший завідувач кафедри вірусології 1985–2002)
Першими викладачами кафедри стали: доцент к.м.н. Порохницький Валентин Григорович, асистенти, а згодом доценти: к.м.н. Вороненко Світлана Григорівна, к.б.н. Ковалишин Галина Григорівна, к.б.н. Бойко Іван Іонович. З 1985 року при кафедрі вірусології була створена наукова група, першими співробітниками якої стали: к.м.н., старший науковий співробітник Дзюблик Ірина Володимирівна та к.м.н., старший науковий співробітник Горошников Сергій Борисович.
Перший професорсько-викладацький і науковий склад кафедри вірусології
Гирін Віталій Миколайович народився в 1936 році в м. Лубни Полтавської області в простій працьовитій українській родині, навчався в середній школі, яку з відмінними оцінками закінчив у 1954 році. Цього ж року вступив до Київського медичного інституту імені О.О.Богомольця на санітарно-гігієнічний факультет, який закінчив в 1960 році. Свою трудову діяльність В.М.Гирін розпочав у Васильківському районі, працюючи спочатку лікарем, потім головним санітарним лікарем. В 1963 році вступив до спецординатури , а потім до аспірантури при Київському НДІ інфекційних хвороб, де успішно навчався за фахом «вірусологія». В 1967 році В.М.Гирін захистив кандидатську дисертацію на тему «Адаптація вірусів Коксаки підгрупи А до перещеплюваних культур клітинних ліній та вивчення їх взаємодії із клітинами». Після завершення аспірантури викладав на кафедрі мікробіології Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця. З 1973 по 1978 роки - начальник управління навчальних закладів МОЗ України, з 1978 по 1984 роки – заступник міністра охорони здоров’я України з кадрів. У 1982 році В. М. Гирін у Москві захистив докторську дисертацію на тему «Ентеровіруси у стічних водах та наукове обґрунтування способів деконтамінації». У 1984 році В.М. Гирін був призначений на посаду ректора КІУЛ та організував першу кафедру вірусології в системі післядипломної освіти лікарів в Україні.
За період своєї наукової, педагогічної та організаторської діяльності він вніс величезний вклад у підготовку медичних кадрів і розвиток медичної науки в України, у вирішення фундаментальних та актуальних прикладних завдань боротьби з інфекційними захворюваннями вірусної природи, зокрема ентеровірусних, ротавірусних захворювань, ВІЛ-інфекції/СНІДу. Під керівництвом професора Гиріна В.М. були винайдені нові комплексні біосорбційні препарати для еферентної терапії кишкових інфекцій. Розроблені та впроваджені в практику вірусологічних лабораторій СЕС нові методи лабораторної діагностики інфекційних захворювань вірусної етіології. Професором Гиріним В.М. були вирішені ряд актуальних прикладних проблем інфекційної патології населення України, пов’язаних з наслідками екологічної кризи та аварії на ЧАЕС. Науковим доробком професора Гиріна В.М. стали 205 наукових праць, з яких 15 монографій, підручників та навчальних посібників, 7 авторських свідоцтв та патентів, 16 методичних рекомендацій. Під керівництвом професора Гиріна В.М. підготовлено 3 доктори і 4 кандидати медичних наук.
Професор Гирін В.М. та слухачі ТУ “Актуальні проблеми сучасної медичної вірусології” (1991 р.)
З 2002 р. кафедру вірусології очолила учениця професора Гиріна В. М., продовжувач його наукової школи та започаткованих традицій – заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор Дзюблик Ірина Володимирівна.
Ірина Володимирівна Дзюблик
Освіта. Дзюблик Ірина Володимирівна в 1977 році закінчила Київський медичний інститут ім.О.О.Богомольця. З 1977 по 1980 рр. навчалась в аспірантурі при Київському НДІ інфекційних хвороб.
Кваліфікація. Лікар-вірусолог. Кандидат медичних наук (1981). Доктор медичних наук (1994). Професор (2001)
Професійна діяльність. Після успішного захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук (у 1981 році) працювала молодшим науковим співробітником лабораторії загальної вірусології НДІ епідеміології і інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського. З 1985 року – старший науковий співробітник кафедри вірусології КІУЛ, з 1988 по 1993 р. старший викладач кафедри вірусології, з 1993 р – по 1998 р. - доцент кафедри вірусології. У 1994 р. захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора мед. наук за спеціальністю вірусологія. З 2001 р. – отримала вчене звання професора, а з 2002 р. - завідувач кафедри вірусології. В 2008 р. отримала звання «Заслужений лікар України».
Наукова діяльність. Дзюблик І. В. - автор понад 400 наукових робіт, 14 авторських свідоцтв на винаходи і патентів, автор і співавтор 25 підручників та навчальних посібників з вірусології.
Сфера наукових інтересів. Ірина Володимирівна Дзюблик є членом спеціалізованої вченої ради Д 26.003.01 при Національному медичному університеті ім. О. О. Богомольця МОЗ України, Ірина Володимирівна є членом Вченої ради НУОЗУ імені П. Л. Шупика, Вченої ради фармацевтичного та медико-профілактичного факультету, комісії вченої ради з наукової роботи та міжнародної діяльності, постійно діючої атестаційної комісії НУОЗУ імені П. Л. Шупика.
Викладацька діяльність. З 1988 по 1993 р. старший викладач кафедри вірусології, з 1993 р. – по 1998 р. - доцент кафедри вірусології. З 1998 р. професор кафедри вірусології, а з 2002 р. - по 2022 р. - завідувач кафедри вірусології. З 2023 р. – завідувач кафедри мікробіології, вірусології та імунології.
В 1999 році відбулася реорганізація кафедри мікробіології. З того часу вона почала називатися «Кафедра мікробіології і епідеміології».
З квітня 1997 року кафедрою завідував доктор медичних наук, професор Білько Іван Петрович.
В різний час на кафедрі працювали доценти О.В. Івкіна, О.П. Синельникова, М.С. Іванова, І.В. Дегтяр, О.В. Григорьєв, А.І. Якименко, асистенти — кандидати медичних наук В.О. Ярошенко, Д.К. Ведибеда, І.Б. Блок, Л.В. Григор’єва, А.С. Вєршигора, С.М. Кузьминський, О. А. Журило, В.М. Благодатний, Н.Г. Шелкова.
Білько Іван Петрович у 1970 р. закінчив Київський медичний інститут. У 1988 р. захистив докторську дисертацію «Дифузійно діалізні методи дослідження у мікробіології туберкульозу». Учень професора С.С. Дяченка. Автор понад 100 наукових праць, 12 авторських свідоцтв на винаходи, 3 патентів України. Науковий напрям: мікробіологія туберкульозу і неспецифічних захворювань органів дихання, розробка нових і підвищення біологічної активності існуючих еубіотичних препаратів. Під його керівництвом були виконані 3 кандидатські дисертації.
Бібліографія:
- Новий метод культивування мікобактерій. – Lab/Medical, 1993 (CША).
- Мікологія глибоких мікозів і псевдомікозів у людини: Навч. посібн. – К., 2007 (у співавт.)
У 2007 році кафедру очолювала доктор медичних наук, професор Виноград Наталія Олексіївна.
Наталія Олексіївна у 1973 р. закінчила Львівський державний медичний інститут. У 1996 р. захистила докторську дисертацію «Мікробіологічні та вірусологічні аспекти лабораторної діагностики та інтерферонотерапії генітальних інфекцій». Учениця професорів Ф.І. Єршова і А.А. Шаткіна. Автор 305 наукових і навчально-методичних праць, серед них 2 монографії, 2 навчальні посібники, 8 авторських свідоцтв на винаходи та патентів України. Науковий напрям: питання екології довкілля та крайової епідеміології (Ку-гарячка, хламідіози, кір, сказ, грип, хантаан-вірусні та герпес-вірусні інфекції, кліщовий енцефаліт, лептоспіроз); епідеміологія та лікування захворювань невенеричної природи, що передаються статевим шляхом; вивчення противірусних та антибактеріальних властивостей нових синтетичних фармакологічних препаратів, а також препаратів рослинного та природного походження; інтерферон та його індуктори. Під її керівництвом виконано 4 кандидатські дисертації. Довгий час була головним позаштатним епідеміологом МОЗ України (2005), Радником Міністра МНС України з питань протиепідемічного захисту (2005), членом редакційної ради журналу «Інфекційні хвороби», членом Імунобіологічного комітету МОЗ України.
З грудня 2009 року кафедру мікробіології і епідеміології очолив доктор медичних наук, професор Гавура Віктор Васильович.
У 1975 р. закінчив Запорізький медичний інститут. У 1992 р. захистив докторську дисертацію. Працював викладачем Вінницького медичного університету (1983–1995), 1996 – начальником лікувально-профілакичного відділу Чернігівського управління охорони здоров’я (1996–2001), з 2001 р. — професор кафедри мікробіології і епідеміології. Науковий напрям: проблеми вірусних гепатитів, сучасний інфекційний процес та стратегія боротьби з інфекційними хворобами. Брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у селах поблизу м. Овруч Житомирської області.
З вересня 2014 року кафедру мікробіології і епідеміології очолював доктор медичних наук, доцент Салманов Айдин Гурбан Огли. У 1981 р. закінчив Азербайджанський державний медичний інститут. У 2013 р. захистив докторську дисертацію «Епідеміологічний нагляд за післяопераційними гнійно-запальними інфекціями, спричиненими антибіотикорезистентними мікроорганізмами». Учень професора В.Ф. Марієвського. Автор понад 300 наукових праць, у т. ч. 32 монографій, 1 підручника і 3 навчальних посібників. Науковий напрям: госпітальна епідеміологія, інфекції, пов’язані з наданням медичної допомоги, інфекції в області хірургічного втручання, інфекційний контроль, антибіотики та антибіотикорезистентність.
З грудня 2019 року кафедру мікробіології очолив доктор медичних наук професор Кирик Дмитро Леонідович.
Закінчив з відзнакою Київський медичний інститут (нині — Національний медичний університет імені О. О. Богомольця) у 1984 році (санітарно-гігієнічний факультет). Працював лікарем - епідеміологом у санітарно-епідеміологічних закладах районного, обласного і республіканського рівнів (1984-1991). У 1988 році захистив кандидатську дисертацію «Організація системи епідеміологічного нагляду у зоні дії ветеринарно-санітарного утилізаційного заводу» за спеціальністю «епідеміологія». У 1991-2000 роках працював старшим і провідним науковим співробітником лабораторії зоонозних інфекцій Київського НДІ епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського. У 1998 році захистив докторську дисертацію «Біологічні властивості збудників кампілобактеріозу, особливості епідеміологічного процесу та удосконалення методів лабораторної діагностики» за спеціальностями «мікробіологія» та «епідеміологія». З 2001 року працював на посаді професора кафедри. Автор понад 150 друкованих наукових праць, в тому числі 19 включено у наукометричні бази SCOPUS і WEB of SCIENCE, співавтор 1 підручника, 5 навчальних посібників та 1 монографії, автор 6-ти патентів на винахід, 3-х патентів на корисну модель. Підготував двох кандидатів наук. Є науковим консультантом докторської дисертації, що виконується.
Науковий напрямок: клінічна мікробіологія, молекулярні методи в клінічній та експериментальній мікробіології, молекулярна епідеміологія, біобезпека.
Навчальний процес на кафедрі охоплював спеціальність - «бактеріологія», щодо якої були розроблені та постійно переглядалися навчальні плани і програми стажування, спеціалізації, передатестаційних циклів, з 1992 р. для заключних іспитів використовувалися розроблені на кафедрі та затверджені МОЗ України комп’ютерні атестаційні програми. Щорічно на кафедрі навчалися від 400 до 500 спеціалістів.
У 1994 році сумісно з кафедрою вірусології було розроблено та затверджено МОЗ України навчальний план і програму та комп’ютерну атестаційну програму інтернатури зі спеціальності «мікробіологія і вірусологія», за якою пройшли підготовку понад 400 лікарів-інтернів; спільно з ХМАПО та НМУ ім. О. О. Богомольця було розроблено і затверджено МОЗ України навчальний план і програму інтернатури зі спеціальності «епідеміологія».
За час існування кафедри її наукова діяльність була спрямована на розробку нових та удосконалення існуючих методичних підходів до мікробіологічної діагностики ієрсиніозів, дифтерії, холери, туберкульозу, розробку профілактично-лікувальних препаратів на основі природних мінералів з високими сорбційними властивостями щодо біоорганічних патогенів (успішно проведена робота щодо конструювання та запровадження у практику нових лікувальних препаратів на основі сорбційних матеріалів: «Ентеросгель», «Імосгент», «Алуніт»), розробку методів корекції та профілактики мікробіоценотичних порушень, в тому числі, створення нових та підвищення біологічної активності існуючих еубіотичних і пробіотичних препаратів. З 1992 по 2003 рр. у складі кафедри працювала наукова група (старші наукові працівники кандидати медичних наук В. Ф. Рудиченко, В. П. Волкова), де багато уваги приділялося дослідженням можливостей використання в практиці охорони здоров’я природних матеріалів як сорбентів.
Крім того, одним із напрямків науково-дослідної роботи кафедри було вивчення резистентності умовно-патогенних мікроорганізмів до антимікробних препаратів та контроль і профілактика інфекцій, пов’язаних з наданням медичної допомоги.
У 2019 р. на базі кафедри було створено громадську організацію «Школа клінічного мікробіолога», яка долучила до своєї роботи більше 700 бактеріологів з усіх регіонів України, а також Німеччини та Нідерландів.
Велика увага на кафедрі приділася підготовці педагогічних та наукових кадрів. Аспірантура на кафедрі введена в 1962 році.Захищено декілька кандидатських дисертацій, виконаних або безпосередньо на кафедрі, або під керівництвом співробітників кафедри: Л.Г. Маханєва, Г.С. Андреєва, В.П. Саргєян, П.П. Литовченко, Н.Г. Шелкова, О.І. Нікольська, громадянин АРЕ Нахер Абу Ель Хава, громадянин Лівії Джома Хувядж, Г.В. Філоненко. Науковими керівниками вказаних дисертаційних робіт були професори В.О. Знаменський , І.П. Білько, Д.Л. Кирик.
За період з 1976 р. співробітниками кафедри опубліковано понад 600 наукових праць, у тому числі: монографій — 38, підручників – 2, навчальних посібників - 8, довідників — 4, методичних рекомендацій 13, інформаційних листів 6, отримано 18 авторських свідоцтв на винаходи і 52 посвідчення на раціоналізаторські пропозиції.
1 грудня 2022 шляхом злиття кафедр «Мікробіології» та «Вірусології» була створена кафедра «Мікробіології та вірусології».
30 травня 2023 року кафедра була перейменована на кафедру "Мікробіології, вірусології та імунології"