1 березня 2026 р. Національна комісія зі стандартів державної мови затвердила український правопис як стандарт державної мови й увела цим рішенням у правове поле єдиний офіційний текст правопису.

Текст редакції правопису від 2019 р. опрацювала Комісія спільно з робочою групою, до якої увійшли науковці Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України, Інституту української мови НАН України, Українського мовно-інформаційного фонду НАН України, представники провідних закладів вищої освіти. Робоча група вдосконалила структуру правопису, внесла редакційні та технічні правки, а також видалила в ілюстративній частині приклади, що стосувалися держави-агресора.

Можна з упевненістю сказати, що затверджені зміни не вплинуть на усталені правила правопису для користувачів. Тоді для чого саме вони були зроблені?

• Єдиний регуляторний орієнтир: правопис став юридичною базою для всіх сфер публічного життя: від шкільної освіти та іспитів до судочинства, законотворчості та міждержавних договорів.
• Обов’язковість у держсекторі: всі офіційні документи, накази, діловодство та комунікація органів влади мають суворо відповідати цьому стандарту.
• База для іспитів: саме на цей текст опирається Національна комісія при розробці завдань для іспитів на рівень володіння державною мовою, необхідних для держслужбовців та набуття громадянства.
• Дерусифікація прикладів: у редакції як стандарту було видалено ілюстративні приклади, що стосувалися держави-агресора, та вдосконалено структуру без зміни основних правил для звичайних користувачів.
• Статус «мовного закону»: це рішення фактично вводить правопис у правове поле України як єдиний офіційний текст, що припиняє дискусії про можливість керуватися «старими» нормами в документації.

Водночас варто звернути увагу на те, що не відбулося після 1 березня 2026 р.: як відомо, у правописі 2019 р. існують нові варіативні (незалежност-і/незалежност-и) та інваріантні норми (проект, пів години). Скорочення кількості варіантів норми не відбулося.

Суть статусу правопису як стандарту  полягає не у звуженні правил до одного варіанта, а в юридичному закріпленні всього масиву правил (разом із дозволеною варіативністю) як обов’язкового для виконання. Як і раніше, актуальною залишається правило стилістики: у межах одного документа (статті, листа, звіту) необхідно дотримуватися єдиного обраного варіанта: наприклад, не варто писати «ефір» в одному реченні та «етер» у наступному, хоча обидва варіанти написання є нормативними, згідно з чинним правописом.

Затвердження стандартом означає, що відтепер не можна оскаржити правомірність використання форми «незалежности» в офіційному документі чи на іспиті, оскільки вона офіційно входить до державного стандарту.

Текст Українського правопису набере чинності одночасно з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України про визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 437 «Питання українського правопису».